/ UA
незавершений день, позбавлений сонця, де ми живемо і дивно мигаємо. глузд, його
понівечені скульптури із синього світла, сліпі дисплеї. руки рідних — вкладені в них для
молитви ми стоїмо. щось вписує до нас можливість маятникової мови; щось одягає нас,
як одинака. моє ти, щораз осіліше, безпритульніше — під зникаючим небом. біла стіна,
що ми цілували та били її, допіру відчинена: тінню пустелі, шар за шаром,
ти вбираєш себе посеред себе
/ ENG
an incomplete day, devoid of sunlight, where we live and wonderfully shine. reason, its
blasted sculptures of blue light, its blind displays. the praying hands of beloved ones, in this
place we are still standing. something inscribes in us the possibility of a pendulum language;
something clothes us like a loner. my «you», more settled, more homeless under a
disappearing sky. the white wall that we used to kiss and fight is now open: like a desert
shadow, layer upon layer, you absorb yourself in the midst of yourself
/ NO
en ufullstendig dag, uten solskinn, der vi lever og selv skinner vidunderlig. fornuft, dens
sprengte skulpturer av blått lys, dens blinde skjermer. de bedende hendene til våre kjære, der
er vi fremdeles oppreiste. noe skriver inn muligheten av et pendelspråk i oss;
noen kler oss som en einstøing. mitt «du», mer bosatt, mer hjemløst under en
forsvinnende himmel. den hvite veggen som vi pleide å kysse og slå er nå åpen: lik en ørken
skygge, lag på lag, du absorberer deg selv midt i deg selv.
/ UA
сукупночуттєвий закон. ніч без твоєї межі, що виймає, разом з відходами, алгоритми
життя над безлюдним районом. дім, який хоче, аби хтось прийшов; по-земному ти
знаєш його дух рукостискання. життєосібно пам’ять збирає залишки шкіри як фрагменти
дикої молитви на окраїні міста, де горіла трава.
ми не спимо, щоб вкривати землю речей перед дивним
світанком. світ йде. коли відчуття недостатньо,
ти лежиш чи я несу тебе? в безвіччі коханих
/ ENG
aggregate sensory law. a night without your border that extracts, along with waste, the
algorithms of life over the deserted neighborhood. a house yearning for a visit; earthlike, you
know the spirit of its handshake. life-alone, the memory collects remnants of the skin as
fragments of wild prayer on the city outskirts, where the grass was burning.
we are wide awake so we may cover the earth of things before
the strange dawn. the world passes. when feeling is not enough,
are you lying or am I carrying you? in the eyelessness of
loved ones
/ NO
sanseaggregaters lov. en natt uten at grensen din ekstraheres, sammen med avfall, livets
algoritmer over det forlatte nabolaget. et hus lengter etter et besøk; jordlignende, du
kjenner nærværet i dets håndtrykk. alene-liv, minnet samler rester av huden lik
fragmenter av vill bønn i byens utkant, der gresset brant.
vi er årvåkne så vi kan dekke tingenes jordsmonn før
det merkverdige daggryet. verden passerer. når følelse ikke er nok
lyver du eller bærer jeg deg? i synsfraværet til
elskende
/
Oleh Bohun (b. 1995 in Khmel’nyts’kyi, Ukraine) is a poet and translator. Since 2012 he has lived and worked in Lviv. He is currently working on a PhD at the Ivan Franko National University on the naturalistic philosophy of Spinoza. He has published poems in the Ukrainian journals SHO, Lystok, Kontekst, and others, as well as via the online platforms Litcentr and Soloneba. His poetry has also appeared in English, Polish, German and Russian translations in anthologies and journals. Bohun has curated and participated in numerous poetry events at literary festivals, including PEN-UPenn «Your Language My Ear», Book Forum Lviv, Book Arsenal, Kyiv Poetry Week, and others. His first book of poems Темносприйнята частка [The Darkly-Perceived Part] (Kharkiv: kntxt, 2021), was included in the shortlist of best poetry books of 2021 by PEN Ukraine. Oleh Bohun is the new Assistant Editor of NWCC.
//
Published with funding from the Fritt Ord Foundation.
KLIMAAKSJON / NORWEGIAN WRITERS´ CLIMATE CAMPAIGN // NWCC 